«Хасл-культура» (Hustle culture) – це спосіб мислення, який прославляє постійну продуктивність, довгі робочі години, підробіток і підприємницькі амбіції.

Вона широко пропагується в соціальних мережах і корпоративному середовищі як шлях до успіху та підстава для самоповаги. Прихильники «хасл-культури» стверджують, що вона надає можливість досягати цілей маргіналізованим групам, які не мають традиційних можливостей кар'єрного просування.

Внутрішньо засвоєна мізогінія передбачає, що жінки (несвідомо або усвідомлено) приймають і відтворюють сексистські установки, засуджують інших жінок, обмежують себе та інших відповідно до патріархальних норм. Внутрішньо засвоєна мізогінія характерна для реаліті-шоу, таких як «Холостяк», «Супермама». Приклади внутрішньої засвоєної мізогінії є:

– засудження жінок за «нежіночність», амбіції, зовнішність, сексуальність, кар'єру;

– віра, що чоловік - «природний лідер» або «головний добувач»;

– конкуренція та шеймінг серед жінок, особливо в медіа та соцмережах.

«Темне Просвітництво» (також відоме як неореакційний рух) - це політична та філософська ідеологія, розроблена переважно такими мислителями, як Кертіс Ярвін та Нік Ленд. Вона представляє критику ліберальної демократії та цінностей Просвітництва, таких як універсальні права людини та народного суверенітету.

Основні ідейні постулати Темного просвітництва:

– Демократія вважається неефективною формою правління;

– Суспільством повинні керувати компетентні еліти, а не "масова більшість";

– Ліберальні ідеї рівності, толерантності, політичної коректності – піддаються жорсткій критиці;

– Нерівність – природний і необхідний стан суспільства;

– Повернення до традиційних форм влади: монархія, аристократія, авторитаризм;

Ідея постійного прогресу – ілюзія;

– Суспільство має бути організоване навколо порядку, а не навколо індивідуальних прав і свобод.

У цих дебатах технократична монархія – це гіпотетична модель державного устрою, яка поєднує монархічну централізовану владу з технократичним принципом управління, тобто передачею ключових рішень експертам і фахівцям, а не політикам чи масам

У травні 2025 року на конклаві, що проходив після смерті Папи Франциска, відбулася запекла боротьба між двома великими фракціями в Католицькій церкві: консервативною і реформістсько-прогресивною. Консерватори виступали за повернення до більш жорсткого богословського курсу, посилення ролі традиційної моралі та централізації церковної влади. Реформісти, навпаки, прагнули більшої інклюзивності, соціального служіння, діалогу з наукою та адаптації Церкви до викликів XXI століття – зокрема, питань штучного інтелекту, екології та глобальної нерівності.

У процесі проведння конклаву стало очевидним, що боротьба точилася серед наступних папабіліті (фаворитами), які були представниками діаметрально протилежних поглядів щодо подальшого розвитку католицької церкви. Зокрема, Андерс Арбореліус (архієпископ Стокгольмський), Маттео Дзуппі (архієпископ Болоньї) як представниками реформістсько-прогресивного крила та Фрідолін Амбонго (архієпископ Кіншаси) як представник консервативної частини кардиналів. Роберт Френсіс Превост (у подальшому обраний Папа Лев ХІV) є прибічником радикальнішої частини реформістсько-прогресивного крила католицької церкви.

В Індії поширена система квот для малозахищених груп населення та нижчих каст, що складають значну частину населення країни. Наприклад, чисельність лише представників каст недоторканих вже понад 200 млн. 

Квоти застосовують у наступних сферах:

- Вища освіта: при вступі в університети, коледжі, інститути і т.д.

- Державні робочі місця: прийом на держслужбу, у різні відомства, поліцію та ін.

- Органи місцевого самоврядування, парламент, тощо. 

Ці квоти мають ліміт у 50% від загальної кількості місць. Також, квоти не поширюються на приватний сектор, де працевлаштовано 85-90% від загальної кількості представників малозахищених груп населення.

Упродовж останніх десятиліть Ізраїль та Іран перебувають у стані непрямого конфлікту, який охоплює дипломатичну, економічну та воєнну сфери. Ізраїль розглядає Іран як головну загрозу національній безпеці через його ядерну програму та підтримку низки антиізраїльських угруповань, зокрема «Хезболли» в Лівані та «Хамасу» в Газі. У відповідь Ізраїль регулярно завдає ударів по іранських військових об’єктах у Сирії, намагаючись стримати вплив Тегерану в регіоні.

Ізраїль та Іран перебувають у стані затяжного конфлікту, який лише загострився у 2025 році. Історичне протистояння загострилося після безпрецедентного обміну ударами між двома країнами: вперше Іран атакував Ізраїль безпосередньо зі своєї території, на що Ізраїль відповів ударами по іранських об'єктах. Це стало першим відкритим зіткненням між державами, яке вийшло за рамки проксі-війни.

Хитке перемир’я між Ізраїлем та Іраном було укладено 24 червня 2025 року, після 12‑денного обміну ударами. За даними ООН, США та інших джерел, саме цього дня набули чинності тимчасові домовленості, зокрема за участю президента США Дональда Трампа та посередників із Катару.

28 червня 2025 року глава іранського МЗС Аббас Арагчі  заявив наступне: «Іран більше не терпітиме образ і в разі ескалації "покаже, на що здатен", у свою чергу це "покладе край будь-яким ілюзіям щодо потуги Ісламської Республіки".